Геноцид українців в толерантному ХХІ ст.
За думкою комуністичних прибічників, лише інтернат міг виховати справжніх комуністів. У замкненому оточенні, під впливом «запрограмованих» педагогів, діти ставали віддзеркаленням тоталітарної системи. Хоч і Союз давно розпався, Україна стала незалежною, та стан у сфері інтернатів в країнах східної Європи, на жаль, не змінився. В гуманних прогресуючих державах виховання дитини в інтернаті вважається злочином проти неї. Тому у цих країнах заклади інституційного виховання були ліквідовані, а дітей було поміщено в сім’ї.
Не дивлячись на те, що ми живемо в толерантному суспільстві, робимо всі необхідні кроки для вступу у Євросоюз, вносячи зміни до Закону, поруч з тим відбувається нищення людських доль.
Станом на 2016 рік в Україні налічується близько 744 закладів інституційного догляду, в яких знаходиться 104 тис. дитини, з яких лиш 8% є сиротами. Як зазначив уповноважений Президента України у справах дітей Микола Кулеба: «Це міф, що інтернати створені для сиріт. Їх там лише 8 %! Інші діти мають батьків і потрапили до системи через відсутність підтримуючих послуг за місцем проживання».
За дослідженням, виховання в умовах інтернату травмує особистість. Перебування дитини в закладах інституційного догляду від народження до 3 років є особливо небезпечним, тому що цей період найважливіший в розвитку людини. Це фаза формування психічного стану, самооцінки, зародження самосвідомості. За перших 3 роки людина проходить половину шляху свого психічного розвитку. Базова потреба віку – потреба в любові, дитині необхідно відчувати тактильний контакт близької людини. Саме через відсутність ласки та любові, маленькі діти починають себе заколисувати самі, обхопивши ручками голову. І роблять вони це на підсвідомому рівні. Страшно дивитись, як дитина самостійно компенсує відсутність мами. Все, що необхідно маляті – близький емоційний контакт з дорослою людиною, якщо його немає – все решта не має значення: ні їжа, ні ігри, ні одяг.
Кожна дитина, яка була хоча б деякий час в притулку в період від 0 до 3 років отримує діагноз – затримка психомовного розвитку, саме через це такі дітки не можуть говорити до 3 – 4 років. А ви знали, що працівники дитбудинку не беруть дітей на руки, щоб ті не прив’язувались. Але ж це є необхідною складовою для умов формування здорової психіки людини. Деякі діти саме через це потрапляють до корекційних шкіл-інтернатів з легкою або важкою формою розумової відсталості.
Хмельничанка Ірина, сім’я якої потрапила в складні життєві обставина, від безвиході віддала свою доньку в дитбудинок «Берізка». А через півроку повернула маля назад, вона розповідає: «Дитину я забрала з шрамами на попі, це при тому, що регулярно приносила підгузки їй. Якщо хтось бачив, як в дитбудинку годують – це жах, там баночка із соскою, яку обрізали ножицями. В дітей це просто вливається, тому вони спочатку розпухають, а потім у них проблеми з травленням. Забирала доньку звідти із затримкою психо-мовного розвитку, такий діагноз ставлять всім дітям, хто перебував у дитбудинку».
За деякими дослідженнями вчених з провідних університетів США, за 3 місяці перебування в інтернаті дитина втрачає 1 місяць росту і ваги. За місяць перебування в закладі інституційного виховання дитина втрачає 1 пункт IQ. Через постійні стреси уражаються частки мозку. Але є певний поріг, коли втрачати більше немає куди. Діти, які виховувались в таких умовах, мають проблеми з інтелектом. Але коли їх перемістити в сім’ю, показники інтелектуального розвитку приходять в норму.
Хмельничанка Оксана, яка всиновила двох дітей зауважила: «В діток, що в притулку, дуже серйозний і болісний погляд, а коли вони побудуть вдома, то стають звичайними дітьми. Та це провина не тільки працівників, які їх не мають можливості чи бажання брати на руки, а тих мам, які їх кидають в дитбудинках».
Отже, як бачимо, хибна система калічить долі тисячі дітей назавжди, тихо, без шуму здійснюється геноцид українців в толерантному світі. Чи варто про це мовчати?
